Дивна така Магія (Практична Магія Сьогодення)... (Рецензія на роман Анни Багряної „Дивна така любов”)

Рецензія на роман Анни Багряної «Дивна така любов»
Журнал «Дніпро»:
-березень 2009 року: сторінки 68-103
-квітень 2009 р.: сторінки 54-66
                                      Дивна така Магія (Практична Магія Сьогодення)...


                                                Бо цеж треба: до Надії любов – геть безнадійна!..
                                                                           Анна Багряна «Дивна така любов»


Без магії людині не прожити. Без чар життя перетворюється на важкий ланцюг сірих буднів, яким немає кінця-краю, і в яких ніде не знайдеш розради. Старі прадідівські обряди діють, проте часто-густо зводяться до рівня «попси» і «шароварощини», а тому – шукаєш чогось іншого. Продвинуті техноінтелектуали знайшли прихисток в обрядаї магії кіберпанку, а офіс-менеджери – в фентезі і військово-польових реконструкціях. Це вихідні – а що ж залишається саме будням? І як магія «циркулює» – сполучаючи потойбічний світ і світ матеріальних речей – кожного дня саме сьогодні? Одну з відповідей можна знайти в романі Анни Багряної «Дивна така любов».
Навіть народження головної героїні роману – дівчинка Надія – було незвичним, бо побачила вона світ Божий в день Різдва. Мати втратила під час пологів дар мови, і, мабуть, незважаючи на щирий характер, тому і відбирала дівча в людей...надію, даючи її ілюзію. Свідомо чи підсвідомо, борячись за право Творити і бути...бути собою.

В дитячі роки Надія добивалась права повноцінного спілкування. І – як не дивно – те, «відьомське», що відштовхувало людей спочатку, потім і приводило їх назад, ба навіть – приводило під владу. Владу надії і Надії. Розмови з соснами, кам»яні могилки, аличеві намиста(ой, як люди падкі на сувеніри!), навіть – звертання до магії чисел у потаємному зошитку – хоч опосередковано, а все-таки допомогли їй спочатку «приворождити» кавалера для знайомої зі школи, а потім – зламати опір Романа – хлопця, єдиного, що після смерті діда Бєлого, називав її «відьмою». В зрілому віці – її бажанням було вповні розкритись. Розкритись, як творча особистість, розкритись, як жінка.

І – незважаючі на щирі думки, хоч-не-хоч, Надія зверталась до «темного боку», сил темряви, навіть малюючи світлі радісні картини на початковому періоді життя в Києві:
«...я очі сама собі ніби розплющила, прозрівши. Бо розуміла, що замало мені тих вісімнадцяти кольорів, пензлів моєму – наснаги, аркушам альбомним – простору вільного – замало!!! Що світ мій, для інших людей невидимий, значно ширший, багатший, глибший, бездонніший...А кольорів у ньому – незліченна кількість!..і відчай глухий до мого серця глибоко – змією отруйною – ледь не заповз».
Чому? Мабуть, тому що світла сторна, – внаслідок того, що в буденщині стає затасканою до сірого кольору і зіпсована недоречною експлуатацією, а тим більше – дуже часто стає ідеологією для примусу і контролю; темна – так, вона вражає своєю глибиною, як «безмежжябезмежжябезмежжя», проте і вимагає плати високої, висмоктуючи людину «до кінця».
Можна сказти, що в житті Надії все шло майже добре. Ранній і великий, як для початківиці, успіх, однозначний розрив з «буденщиною села», навчання за кордоном... Чом не чари, або, як ми це називаємо «інтуїція»? В парапсихології, доречі, цей термін має назву «прекогніція» – коли мозок сприймає глибинну логіку змінюючого світу без допомоги раціональних роздумів.
І був вчитель і покровитель, – шляхетний і талановитий Назар, якого дівчина кохала і яким прагнула заволодіти. Теж – підсвідомо– звертаючись до своїх чар, марень, і темної сторони, яка ще більше заволоділа художницею і допомагала ще більше розкритись, розвинути успіх.
«...Дивно.Але картини мої нові – сни мої тривожні, моторошні, силами темними руйнівними, страхами всякими наповнені – зір людський до себе вабили значно дужче, аніж найперші, найсвітліші – оті, що попелосм стали вже, що – з небом чистим і снігом білим, із гронами сонячними і музикою божественною були....
На замовлення – заради грошей – я малювати почала....Купюри строкаті втіхою моєю стали,друзями вірними, котрих берегла шанобливо, культово».

 
А потім наступив період, коли почалась порожнеча. Мабуть, тому, що справжнє в творчості приходить для митця на певному зламі, і нічого в житті не буває «просто так». Той самий Назар – він також переживає не одне своє падіння і у творчості, і у бізнесі. Проте, як Фенікс, відроджується, відроджує з попелу власну майстерню і йде далі..за успіхом і мріями. Або можна сказати і так – не можна присвячувти свій талан спілкування з потойбіччям лише для того, щоб бути успішним і стати «художницею справжньою»(пам’ятаєте – «Портрет» Гоголя?) .
Проте – ось героїня розуміє, що «перегоріла». Гроші – закінчуються, темна сторона мовчить, похмуро поглядаючи на героїню новими «дурничками». І вона повертається на Батьківщину, до рідного села.... і хоч неначе пустка в душах знайомих залишилась після неї, проте...вона бачить і світлу сторону. І читач розуміє – все тільки починаєтья!

Мова роману – мелодійна і пристрастна. І сказав би – казкова. Казковий мотив тут сильніший і глибший, ніж в минулому романі письменниці «Етимологія крові», відзначений на «Коронації слова-2008»: натомість побутове стає другорядним. Мелодій, як і Всесвітів, де відбуваються події, в творі також дві – одна належить світу честолюбства, успіху, земних пристрастей, а інша – паралельному світу тіней, привидів... і єднає їх – Чотирнадцята Соната Бетховена.
Якщо говорити про екранізацію – то однією з найкращих взірців для сценариста буде фільм Гільєрмо дель Торо «Лабиринт Фавна», коли фантастичний світ і реальність являють собою єдине ціле, а не як-небудь «припасовані» один до одного.
****
Доречі... в сьогоднішніх відьом вже нема хвостів...І не треба іноді боятись темряви...

Недзельницький Андрій