Криза комфорту (Рецензія на роман В’ячеслава Гука „Синдром дитячих спогадів”).

Криза комфорту

(Рецензія на роман В’ячеслава Гука «Синдром дитячих спогадів»).

«...налагоджений добре побут

викликає в людях шизофренію,

а не відчуття комфорту і затишку...»

В’ячеслав Гук «Сад Галатеї».

-Заспокойтесь, гарячі фінські парубки...

Народна творчість

Час і простір... мабуть, відчуття їх є одним з необхідних засобів, що допомагають людині вижити і досягти успіху. А що буває, коли людина опиняється поза часом – втрачаючи зв’язок з реальністю – будучи ізольованою в фізичному значенні, чи просто гублячись в перехідних періодах світової історії? Це питання проходить «червоною ниткою» в новому романі В’ячеслава Гука «Синдром дитячих спогадів», що був виданий (ВЦ «Просвіта»,2008) як ґрант Президента України молодим письменникам у 2007 р.

Перед нами – досить заможна фінська родина з аристократичними коренями. Пані Анна Паасіківі і її чоловік Ерккі – типові хазяї, які вміють дати раду статкам, що опинились в їх управлінні – добре знають господарство будинку, і більше того – виконують роботу по дому, а останній ще й доглядає порідних коней; Теодора Аалто – дівчина, далека родичка тітоньки Анни –живе у примарному світі літератури, у світі, збудованому на віршах англійських поетів і власних прозових творів. Замикають галерею найбільш відсторонений від світу, замкнений виключно на себе, персонаж – молодша сестра Анни – Кааріна Тімонен і її син Юхані.

З перших сторінок ми відчуваємо, що знаходимось в якомусь ляльковому домі, в якому майже все ідеально – і кожен займається тим, що хоче. Такою повинна бути утопія. Ніяких турбот – господарські питання вирішує тітонька Анна, зауваження якої щодо побуту ніхто не помічає. Автор смакує картини розкішних і вишуканих декорацій – красивого, елегантного одягу, дорогих речей інтер’єру – у деталях змальовуючи їх. Це життя – точніше, існування – персонажів глянцево-гламурного журналу – жінки і чоловіки в них, як сума предметів розкоші, визначення яких автор враз-у-раз повторює, наголошуючи на їх ляльковості: шведський ломбертний стіл, біла тарлатанова сукня, віденський стілець, піаніно Arnold Fibinger… Або – прямим текстом про пані Кааріну : «...ці звичайні, повсякденні речі - вікно, стіл, стілець, із якими людський погляд зустрічається щодня, - останнім часом відіграють у її житті вельми важливу роль: вони – як необхідний атрибут в облаштуванні сцени, де відбуваються доленосні події її життя...» Навіть при наближенні бойових дій, відмовитись від наркотику «ляльковості» – несила...

І, мабуть, з невеликими збуреннями це майже стерильне, інертне життя (в якому навіть пристрасть кохання, патріотизму починалась і закінчувалась лише патетичними роздумами під час і після обіду, поряд з розмовами про технологію виготовлення китайської порцеляни) могло продовжуватись ще довго, якби не розпочалась війна. Ні, вона не докотилась до будинку якимось страшними руйнуваннями – вона лише, як будь-яка криза, зробила явними та смертельними ті тріщини, слабкості характеру, які були до цього невидимими. І – найголовніше – вона зробила ляльковий дім ізольованим, а його мешканців – хворими на «синдром полярників»: хворобу людей, що опиняються в замкнутому просторі на довгий період часу і яка часто знаходить вихід в люті; в даному разі – самовбивчій і неусвідомленій. Так само неусвідомлено від цієї замкненості намагаються втекти Густав Куусінен (наречений Кааріни) і палітурник Карл Салмі.

Останній, навіть пройшовши і загартувавшись в жорстоких випробування війною і власними ваганнями, вдруге вже не може встояти перед силою «нещасливого дому». Лише випадок і чудодійна сила весни рятують його, як і тих, що вцілилі, після цього, якщо можна так сказати, «природного добору».

Роман – як і в «Саду Галатеї» – це роман, в якому багато символів.

Прочитавши попередній – ми впізнаємо образи поля, птахів, озера.

Новими – обрядовість фотографування (доречи, сам у вільний час захоплююсь фотомистецтвом), гра світла та тіні, свічадо, що тріснуло, картина з куховарками, примарні образи...

Текст роману В’ячеслава Гука «Синдром дитячих спогадів» написаний вишуканою мовою – проте потрібно усвідомити, що оскільки автор зробив все, щоб зробити атмосферу дійсно справжньою, «чесною», без загравань у динамізм – читач також повинен бути готовий до випробовування суворою фінською зимою...

І, звісно, важко не згадати п’єсу Генріка Ібсена «Ляльковий Дім» – всі ми в дитинстві грались ляльками...

Трохи перцю, трюків, сексу – і, можливо, з нього можна зробити голлівудський блокбастер, а без «приколів» – вийде якісний інтелектуальний європейський фільм.

А взагалі – саме так народжуються легенди про «будинки з примарами», «прокляті будинки» – коли історія стає міфом. Хоча – хто знає, що ж першопочатком?

Недзельницький Андрій,інженер та фотожурналіст