Поетичний апокриф українського символізму

Поетичний апокриф українського символізму
 (рецензія на збірку віршів Костянтина Мордатенка «Українгеліє»)

Мабуть, в кожного письменника є твори, про які можна сказати – це маніфест письменника, квінтесенція його світоглядних поглядів, вражень від оточуючого світу, загальна суспільно-політина позиція, аналіз минулого і сучасного, і – погляд у майбутнє. В поета Костянтина Мордатенка роль такого всеохоплюючого документа (недарма вона так називається!), мабуть, виконує збірка «Українгеліє».
Перше, на що звертаєш увагу, читаючи «Українгеліє» – це великий «фактаж», згадування великою кількості подій, історичних постатей, що грали значну роль в історії – і не тільки власне історії України. Автор не скочується до рівня шароварщини – навпаки, мова його тверда, але водночас – це не сіра бетонна стіна, а кам’яний мур, оповитий ніжними поетичними візерунками.
Умовно тематику творів можна розділити на чотири частини.
Перша частина – це, як згадувалось вище, осмислення конкретних історичних подій. Такими є:

-«Божественна лисина» – про гастролі капели Григорія Кошиці в Парижі;
– «Встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі» – де автор супроводжує невеликий вірш про подію ще недалекого, навіть для нас, минулого, сухою підбіркою фактів ( що у декілька разів перевищують розмір самого твору) неначе запитуючи: «Невже ми так себе не поважаємо?»
– «Дві найстрашніші трагедії України – 26 квітня 1986 року на Чорнобильскій АЕС, 27 липня 2002 року на львівському аеродромі «Скнилів».

Взагалі, це не конкретні змалювання, поетичний пересказ історії, хронологія події – це, передусім, переживання. Так, у заключному – п’ятдесятому за порядковим номером – вірші «Дві найстрашніші трагедії...» автор від власне констатації події

Двома перстами, наче старовір,/Земля хрестилась ревно, що аж кров скрізь,
Згорталась хрипло, горе впало з гір/(Чорнобиль – раз!): Авіашоу Львівське....

переходить до власне роздумів про сенс життя:

...скажим один одному: «Простіть!»,/і вибачимо й будемо брататись.
За віру Бог загинув на хресті,/ за віру і воскрес, і в цьому радість.

І в цьому суть земного пребуття./Краса міцніє! Рабство побороли!/
Наклав Іуда руки...Бог суддя.../Пробаче все, крім...нехтування мови!

Другий прошарок тем –це поетичні враження автора від суспільно-культурного життя взагалі. Автор згадує не тільки постаті і події з української культури – «Тризуб Мареничиів», «Пам’яті Нечуя-Левицького», Софію Ротару, Ніну Матвієнко, а і діячів світової культури – «П’ятикутний квадрат Малевича», «Про загибель Сальвадора Далі, що могла статися з ним у восьмирічному віці, якби його сім’я відправилася в подорож на «Титаніку». Проте самі «герої» віршів позбавляються традиційних біографічних рис і перетворюються на поетично переосмислені образи. В коло подій, на які звертає поет входять не тільки історичні події, а і проблеми сучасності:

«Вир» Тютюнника – ось мій народний мандат!
  Їхать в Страсбурзький суд? До Брюсселя?
 Ви скажіть, краще, позов на кого подать,
 що зникають покинуті села?

Третя (звісно, поділ дещо умовний) частина творів – це містично-релігійні замальовки, такий собі апокриф, в якому автор переосмислює традиційні християнські символи, які плавно перетікають в справжнє живе язичнество. І – знову як в «Молитві немовляти» – головною рушійою силою Всесвіту є Людина, що творить свою історію на своїй землі:


Тож станьмо разом на коліна всі
(ну, скільки: сорок сім чи шість мільйонів?)
І Бог почує – правда від Русі,
Бо Українгеліє – ми сьогодні.

Четвертий тематичний поетичний шар – це невеличкі афористичні твори, де автор фантазує на «вільні теми», які можуть стати прообразом нових повноцінних збірок. Думаю, що колись побачу повну «Абетку» – поетичну версію «походження» літер власне абетки.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Якщо проаналізувати поетичний стиль збірки – то «неозброєним оком» можна побачити яскравий вплив сиволізму початку ХХ століття, і найголовніще – «Соняшних кларнетів» Тичини. Автор в міру захоплюється словотвірною селекцію, а також застосувє екзотичні українські слова. На відміну від «Молитви немовляти» збірка більш «дисциплнована» за тематикою і дуже нагадує структурорований апокрифічний текст.

Отже, всі, хто захполється різноманітними символами, любить таємниці і фантазувати, а також живу мову – з задоволенням прочитають «Українгеліє». І тридцять сторінок тексту можна прочитати навіть за одну поїздку в маршрутному таксі або в перерві на обід...а потім – ще й перечитувати вряди-годи...


Андрій Недзельницький,
фотокореспондент, літературний критик,
м. Київ