Язичесько-християнська молитва Костянтина Мордатенка
Язичесько-християнська молитва Костянтина Мордатенка
(рецензія на збірку віршів «Молитва немовляти»)
Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.
Михайль СЕМЕНКО «СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ…»
Ця книга (разом зі збіркою Українгеліє) потрапила до мене зовсім випадково. Одного вечора, коли мої думки цілком і вповні були присвячені фотографії, до мене надійшло SMS від товариша прочитати і написати про книгу, яка також опинилась у нього зовсім химерним шляхом. Чуття не обмануло мене – збірка і мене також здивувала химерним візерунками слів та вразила своєю майстерністю.
По-перше, автор наче виступає вправним ученим: сам синтезує нові слова, подекуди захоплюючись селекцією. Чого варті навіть назви віршів: «Любовспас», «Диявозілля цукро-люциферне», «Спогадоспасся», «Серцевопеклий любвобіль»...
Взагалі, в стилі поезій відчувається вплив (але підсвідомий і ненавмисний) легендарної збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети», а також футуризму початку ХХ століття – і таких її відатних представників як Маяковський та Михайль Семенко.
Вплив Тичини – це, передусім, стосується змалювання природи. Порівняємо. В «Сонячних кларнетах» вірш «НЕ ДИВИСЯ ТАК ПРИВІТНО...»:
Не дивися так привітно,/Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:/Буду я журиться.
Не милуй мене шовкове,/Ясно-соколово.
На схід сонця квітнуть рожі:/Будуть дні погожі.
В Костянтина у вірші «Колінозбито милосердно» знаходимо:
Сонцеісусилась черешня,/В затихосолов»їному Раю;/
Зазоремісяцило небокрів»я клешню/чорномолоччя п»ю....
З поезією Михайля Семенка автора єднає сміливе експериментаторство зі словотвором. В класика футуризму знаходимо теж химерні назви творів як «Поезопісня», «Фантазоцирк».... А яким чином можна знайти вплив Маяковського? Скоріше, автор дискутує з російським класиком його ж мовою: перший заперечує релігію, Костянтин її утверджує... І навіть у соціальній тематиці можна знайти майже пряму розмову.
Наприклад відоме:
«Я
достаю
из широких штанин
дубликатом
бесценного груза.
Читайте,
завидуйте,
я –
гражданин
Советского Союза.»
І в Корстянитна «Ми всі Дон Кіхоти»:
«Біль невигойний відкритої рани...
«Ніхто не забутий...» – лунає як «дзус»
на кицьку паршиву. Без викревлень, прямо
скажу «Україна – не Радянський Союз».
Отже, з художніми впливами ми визначилися. Тепер, власне, про настрій збірки. Хоча теми, що їх розглядає автор, серйозні: місце людини у Всесвіті, епізоди з історії України – відчувається дух активного протесту, весняного і світлого оптимізму.
Взагалі, саме утвердження людини як центру Всесвіту, соковиті пейзажні картини, навіть при зверненні до християнських цінностей роблять «Молитву немовляти» більш язичеською, ніж канонічно-церковною. Як в замальовці «Притча» та вірші «Рація»:
Сивий, як лунь, навіть одяг лляний:
Козацький і дух, і плоть...
Відчувається те, що Бог людяний,
А Людина і є – Господь...
До речі, крім власне віршів, у книзі є невиличкі прозові роздуми і намагання знайти собе в жанрі афоризму.
Отже, кому можна порадити збірку? Безперечно, тим хто любить поезію 20-х, якщо порівнювати з кінематографом – вони неначе «рімейк» популярного фільму, проте переосмислений, а не сліпо скопійований, а також тим, хто не роздумуючи закоханий у зелень дерев і яскраве сонце Весни...
Андрій Недзельницький,
фотокореспондент, літературний критик,
м. Київ